; }

Знатні люди Королева




У Виноградові презентували "всю королівську поетичну рать"
Презентація творчості чотирьох королівчан – Василя Вароді, Василя Густі, Михайла Чухрана і Оксани Роман відбулася у Виноградові. Учасниками презентації стали бібліотекарі району, педагоги, журналісти, літератори, гості з Мукачева і Одеси.










Михайло Чухран


ТРК 'Виноградів ТВ': Срібні струни. Михайло Чухран.«Сім тайстринок» | Ужгород | ВКадрі - відео каталог
Презентація 22 збірки поезій  "Гіркий і солодкий полин"  Василя Густі на каналі Тиса-1.  
                      Король поезії із Королева

Результат пошуку зображень за запитом "густі василя твір "Подаруй мені берізку"" Так люб’язно відгукнувся про відомого закарпатського поета Василя Густі лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Дмитро Кремінь.

Його твори вже давно здобули всеукраїнське визнання, а слово, наповнене глибоким змістом, і з часом не втрачає злободенності, а, навпаки, – проростає в людських душах, живить плодами мудрості і добра.



Хоча сам поет зізнається:


Не пишу ні вірші

Ні пісні, ні повісті.

Я просто на папері залишаю

Відбитки своєї совісті.


                                                          Василь Густі з дружиною.

                                           Мати
             Батько



У нас, в Королеві,
Усі – королі!
І, звісно, ціну собі знають.
Вони – королями
Живуть на землі.
Віками живуть -
Не вмирають.
Настане пора,
Як не вистачить сил,
Й король вируша в товариство,
Де сплять односельці
Під пухом могил,
Укриті землею, як листом.
У нас, в Королеві –
У нашім селі
Звичай один не вмирає:
Не пишуть «Похований тут,
В цій землі…»,
А пишуть «Отут спочиває…».
Отут спочиває лиш тіло,
Лиш прах.
Душа - між живими, в роботі,
 Зосталася пам’яттю
В наших серцях,
Святою у нашій скорботі.
Душа залишається
Поміж людьми –
Ділити і радість, і муки,
Щоб не оміліли душею сини,
поглибшали пам’яттю внуки.

1979



Василь Петрович Густі народився 21 березня 1951 року, в с.Королево Виноградівського району Закарпатської області, в родині робітника-залізничника. Закінчив філологічний факультет Ужгородського Держуніверситету (1977 рік).

 Свою трудову біографію розпочав 1971 року кореспондентом Великоберезнянської районної газети "Карпатська зірка". Після перебування на службі в армії знову повернувся в редакцію.

 З 1975-го до 1980 року працював в комсомольській організації. З 1980 року - літературний редактор республіканського ордена "ДРУЖБИ НАРОДІВ" видавництва "Карпати", потім - обласна рада профспілок. Нині - на державній роботі.

 Перший друкований вірш Василя Густі "Привіт весни" з'явився в обласній газеті "Закарпатська правда" (1976). Відтоді В.Густі часто виступав зі своїми поетичними творами не тільки в обласній, але й в республіканській та всесоюзній (на той час) пресі.

 Василь Густі – автор поетичних збірок "Перон" (1977), "Жадання дороги"(1982) , "Обличчя" (1985), "Простеліть мені, мамо, рушник" (1991). Спільно з В. Попом упорядкував антологію закарпатської новели та оповідання "Сонце над Карпатами" (1985), яка вийшла словацькою мовою в Східнословацькому видавництві в м. Кошице. Був упорядником збірок творів молодих авторів Закарпатської, Івано- Франківської та Чернівецької областей - "Дзвінке джерело", "Відлуння" (1985). Під рубрикою "Кого я знав, кого люблю..." Василь Густі опублікував серію документальних образків - портретів відомих поетів і прозаїків Закарпатської області, з якими звела його доля, - Ю. Боршоша-Кум'ятського, Й. Жупана. У періодичній пресі виступає як публіцист. Написав цілу низку рецензій на книги Л. Дем'яна, В. Ігната, В. Вовчка, С. Жупанина та багатьох інших. Опублікував нариси у збірниках "І хліб, і пісня" (1983).

 Чимало ліричних віршів поета покладено на музику. До репертуару державного заслуженого Закарпатського народного хору ввійшли вокально -

 хореографічні композиції на слова В. Густі - "Шовкова косиця", "Подаруй мені берізку", "Червона калина" (музика С. Мартона, М. Попенка, П. Готвані). На його твори написали пісні композитори П. Рак, С. Гіга, Ф. Копинець та інші. Ряд віршів поета перекладено російською, угорською, словацькою, киргизькою, осетинською, таджицькою мовами. Робить переклади Василь Густі зі словацької, угорської та російської мов. За поезії у збірках "Жадання дороги", "Перон", серію публіцистичних нарисів "Тюменський материк" (в газеті "Молодь Закарпаття") та переклади українською мовою віршів поетів Нового Уренгою Василь Густі удостоєний обласної комсомольської премії ім. Д.Вакарова (1984). За підготовку книги "Дни и ночи границы" (Ужгород: Карпати, 1983) нагороджений Дипломом III ступеня ВДНГ УРСР.

 Поезії В. Густі актуальні за проблематикою, пройняті болем за втрати а минулому, тривогами за завтрашній день людини і всього людства. У них узагальнення життєвих вражень, відгуки чутливої душі поета за пережите, та те, що його хвилює.

Для поета образи мами і батька – найдорожчих людей – пронизані особливим щемом: вірші «Як забути? Як не пригадати?», «Не стало батька, й вдома сад зачах». Перед читачем постає глибокий драматизм «саду», який також переживає втрату рідної людини-батька, що за життя ревно його доглядала. Сад набуває рис персоніфікації. Образ-метафора:



В усіх дерев читаю на устах

Таку тяжку і безпорадну тугу –...



або



І сад поволі вслід за батьком йде.



Хвилююче, із особливою ніжністю та теплотою, пише автор про свою рідну сестру Марію, а вже ж про ті давні часи:



У спогаді зосталась та пора.

У хаті – тиша і сама сестра.

Нагадують про ті літа і дні

Хіба що давні фото на стіні...



«Сестрі Марії».



З образами батьків та сестрою ніжно переплетене все у житті. Тому крізь рядки пробивається і біль втрати за батьками, розлука із рідним селом Королево, де автор тільки гість. Не ідилією, а смутком пережитого щемно звучать поезії «Утрачений рай»:


Поїзд мчить, вистукує сталево:



– Їду, їду, їду в Королево.



...........................................



Лиш в осінніх тихих небесах,

Як у добрих маминих очах,

Оживають ті далекі дні,

Що потрібні, наче хліб мені...



«Утрачений рай».



Вірш «Стояла мама край воріт» – прекрасний зразок такої поезії. Образ мами «край воріт» надзвичайно рельєфно витлумачено. Насамкінець, автор зауважує, що «в немилосерднім плині літ» і йому настає час теж «стояти край воріт», подаючи крізь призму «ранку», коли все буде «наостанок». Вірш повитий журбою, глибинною тугою і болем розлуки.

Ціла низка віршів присвячена його рідній бáтьківщині, де формувалася свідомість і душа його маленького, позаяк село будувало цільність поетової душі як людини. Впродовж цілого життя з ним пов'язане все наймиліше. Форма викладу твору дуже щемна. Вона не може залишити читача байдужим.

Філософсько-поетичний розділ «Береги» делікатно «вмонтовується» у попередній. Він загалом «тримає» тематичну лінію усіх розділів книжки, розгортаючись дещо багатовекторніше.

У збірці яскраво виокремлюються вірші-присвяти Наталії Висич – маестрові органної музики («Звучить орган»), П.І.Фединцю – вчителеві («Рідна мова»), пам'яті письменника Василя Кохана – («У народному літературному музеї Закарпаття»), народній артистці України Марії Зубанич («О краю мій милий, о красо Карпат») тощо.

Ріка – філософська субстанція. Вона «несе» на своїх прозорих шатах і душі відійшлих «баби Анни», «друга» і «мрії мого дитинства», і осмислення краси Божого Світу.

Філософський підхід до пошуків людини-однодумця «розкриває» гіркуваті висновки:


Хіба самотній може іще й усамітнитись.

Я уявляю людину,

Якій потрібні щирість моя і ніжність,

Досвід мій і дорога,

По якій додому іду

Під парасолею своєї самотності.



«Повертаючись додому».



Крига як вічна з'ява програмує, здавалось би, загальнознані рецепції у мотивах життєвої миті. На таких регістрах будується поетична вертикаль В.Густі, особливо відчутна її розлогість у розділі «Обереги».

Переосмислення пережитого, висновки людини, перейшлої через болі та незгоди – все підкорилося величному життєвому досвідові.

Поет вводить у «Обереги» різні мотиви: затиснянські («Із затиснянських мотивів»), сербські («Із сербських мотивів»), волоські («Бетярська новта»), угорські («Вершник з Гортобаді»), румунські («Касамаре»), словацькі («Дарма Шугай так гадає...»), послуговуючись широкою палітрою народного фольклору.

Василь Густі – поет-психолог, внутрішнім чуттям відчуває найтонші порухи часу. Здавалося б, прості речі, – він уміє їх переосмислити, пролити на них світло закладеної ідеї, надати їм форми, дбайливо їх доглянути.



Дивись, яку ласкаву казку

Діброви відгомін несе.

Лише не смій зірвати квітку,

Зламати гілку – ти є в гостях.

Берізки милі, наче дітки,

Гойдають зорі на листках.



«Душа запрагнула обнови».



Поет активно послуговується широкою метричною системою віршів – ямб, хоріямб, амфібрахій, анапест, хорей. Багатство римування ґрунтується на доволі розлогому застосуванні чоловічих та жіночих рим, зберігаючи при цьому природну милозвучність. Кожен вірш В.Густі випрацьовує, що відчутно у досконалій техніці поетичного письма. Зауважмо, що таке явище нині вже носить музейний «шарм», бо мало хто із сучасних поетів так діткливо ставиться до слова і працює в ньому. Це і є поетична робітня Василя Густі. Тут поет також заслуговує особливої пошани як і за працю, так і за саму позицію письменника. Поетика синтаксису В.Густі багата на епітети, синоніми, а також паралелізм.

Тематична палітра творчості поета дуже різноманітна: це – доля рідного краю, мови і культури, природа, рідні та знайомі у життєвому плині, їх взаємини, моральні та етичні вчинки.



У музеї, де тиші не спиться,

Древня скрипка висить на стіні,

Заглядають сюди крізь бійниці

Вечори весняні.



...........................................



Скрипка ця – не лиш пам'ятка мила.

Крають серце ще й нині мені

Не пісні, що вона народила,

А пісні, що померли у ній.



«Скрипка».



Такий несподіваний і разом з тим складний поворот поетичної думки змушує читача замислитися.

Два останні розділи – «Притчі» та «Опрісники» – дещо відмінні структурально. Автор, використовуючи широку шкалу синтаксичних фігур, творить у «Притчах» панорамне бачення життєвих колізій тощо. Натомість «Опрісники» вибудувані дуже лаконічно. У чотирьох рядках автор сфокусовує світ, роздуми, а також висновки, навіяні цими роздумами. Апокрифічні елементи, що так часто притаманні у формах класичних притч, хоча тут відсутні, проте їх інтонаційність часом вчувається у самому тематичному осмисленні твору.

В. Густі – поет різноплановий. У його поетичному доробку, є дуже давня і стара форма – притча, один із улюблених жанрів поета. До цієї форми час від часу зверталися українські поети. Щоправда, у літературній практиці вона не тішиться популярністю. Найбільшим майстром-віртуозом в українській літературі у цьому жанрі був Іван Франко. Притчі В.Густі наповнені франковим духом. У поетичній вертифікації виступає зримий образ творів: «Притча про зраду», «Притча про чесність» чи «Притча про любов». Водночас у поетових притчах відчутний фольклорний відгомін.

Привертають особливу увагу і опрісники. Жанр цих коротких, проте так лаконічно і міцно збудованих куплетів, можна порівняти із чотиривіршами – рубаями східних поетів Омара Хайяма чи Сааді Шіразького. Концентрація думки викладена у цих рядках. Теми, які порушує автор, вічні – людське буття, стосунки людські, роздуми над ними. Є те, що взяв, відчув, чим дихав.

Творчість В.Густі далека від словоблудства. Там усе, як у доброго господаря, на місці. Вірш до вірша, як цеглина до цеглини, майстерно відшліфовані – творять тривкий фундамент книжки. Поет простими нехитрими словами, але із серцем та душею доносить нам, здавалося б, прості істини, але такі, які ми губимо в життєвих потрясіннях.

Отже, книга «Ріка під кригою» В.Густі дає нам нові емоції до роздумів, до осмислення прожитого, перейшлого і не перейшлого у житті. І те осмислення суті буття – заховане «під кригою», не завжди надійною. Її ще треба вміти перейти!

Книга відзначена дипломом ІІІ ступеня на ІІІ Міжнародному книжковому фестивалі в Києві та всеукраїнською літературною премією ім. Зореслава за 2010 рік.



Василь Густі є лауреатом обласних премій імені Д. Вакарова та Ю. Потушняка.

На сьогодні  є керівником обласного  осередку Спілки письменників.